Тема: М. Коцюбинський "Тіні забутих предків". Зміст повісті
Історія написання твору.
Улітку 1911 р. Коцюбинський, повертаючись з Капрі, де він
лікувався, вирішує здійснити давню мрію - відвідати Карпати. Інтерес до життя
гуцулів з'явився в Коцюбинського значно раніше. Ще в 1902 р. В. Гнатюк,
відомий фольклорист і етнограф, надсилає письменникові багатотомні видання
етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Тут і коломийки,
і легенди, і анекдоти, зібрані самим В. Гнатюком у Закарпатті. У 1906 р.
Коцюбинський пише Гнатюкові: «Розважали мене під час вакацій Ваші «Коломийки».
Що за хороша книжка! Просто подивляєш багатство народної творчості, багатство,
колоритність мови. «Буду красти», - певно, скаже кожен письменник, читаючи сю
книжку...»
Короткі відвідини Криворівні в 1910 р. ще не дали
Коцюбинському достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про «незвичайний
казковий народ» - гуцулів не залишає його. Тому в 1911 р., у липні, вдруге
прибувши до Криворівні, письменник вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут,
фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. І
"кожного" разу, надсилаючи листа з Криворівні, з його вуст зривається
слово «казка».
Відчуття казковості карпатського життя не полишає
письменника. З нотатника і начерків Коцюбинського до твору видно, які дивні,
вигадливі образи викликає в нього карпатська природа. Насамперед його вражають
«гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби». Коли пливуть
хмари, їх «лице» видається письменникові рухливим. «Зажурені гори вкрила сумна
смерека. їх поять сумом тіні од хмар, що все стирають бліду усмішку царинок».
Серед цього таємничого дихання предковічних гір чарує письменника живий, але
суворий Черемош. «Кипів холодний Черемош», - записує Коцюбинський. І далі:
«Кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною і світивсь попід скелі недобрим
зеленим вогнем». Вся природа одухотворена: «В тихих місцях Черемош, як ситий
віл, а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь». У
природі письменник бачить незвичайну красу, зв'язок в усьому: «Чорні смереки
спускають сум свій в Черемош, а він несе його долом й оповідає (...)
Вітри чешуть кучері гірських смерек, а сонце мастить їх.
Смереки вигідно поклали свої тіні на зеленій отаві».
І в центрі цієї природи людина - «гуцул - здоровий, як
гірське повітря, легкий, як потік у своєму бігу». Ці та інші образні замальовки
природи майже в незмінному вигляді входять у твір. Із записів також видно, що
назва твору письменникові далась не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів
її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, це таємничість і
казковість, показати Карпати, як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм,
не схожим на звичайний, світом. Так, з'явилися, зокрема, назви інших творів:
«На камені» - з татарського життя, «На острові» - з життя італійського.
Письменник намагається окреслити і обмежити простір, у якому розвиватиметься
дія. Тож він записує: «В зелених горах».
Проте перша назва не вдовольнила письменника. Мабуть
тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу,
в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому.
А саме про цю закоріненість у віки сучасного гуцула і хотілося письменникові
найбільше сказати. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка містила б
саме такий зміст: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Подих
віків», «Голоси передвічні», «Спадок віків». Але й ці назви видалися, очевидно,
досить абстрактними. В них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє
дихання чути. Новий варіант - «Дар предків забутих» також не влаштовував
письменника. Дар - неконкретно, ненаочно, і він поєднує останній варіант з
другим - «Тіні забутих предків». Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із
словом «предки»: «Голос забутих предків», «Слідами предків», «Сила забутих
предків». І, нарешті, остаточно спиняється знову-таки на назві «Тіні забутих
предків» як такій, що містить натяк на загадковість, казковість і дихання
віків.
Аналіз твору Михайла Коцюбинського "Тіні забутих
предків"
1911 р.
Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й
XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й
християнськими віруваннями.
Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття
кохання.
Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка
Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка,
чугайстир.
Проблематика
- Гармонія між людиною та світом природи
- Життя і смерть
- Добро і зло
- Язичництво і християнство
- Сила кохання і неможливість жити без нього
- Вплив мистецтва на людину
- Роль праці в житті людини
- Стосунки батьків і дітей
Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про
ворогування його родини із сім’єю Гутенюків — Іван знайомиться з Марічкою під
час бійки батьків — він зближується з Марічкою, між ними зароджується кохання —
Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині — повернувшись, він дізнається
про смерть Марічки (коли дівчина переходила Черемош, раптова повінь накрила її
й забрала із собою) — Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки
Гутенюків, і йде на пошуки дівчини — в одному селі люди знайшли тіло дівчини,
проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Марічки
— через шість років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з
Палагною — з часом Палагна стає «любаскою» сусіда Юри — Іван про це знає, проте
йому байдуже, він не може забути своєї Марічки — хлопець іде в гори й чує голос
нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде
з ним у танок) від Марічки — ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище
— наступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи — Івана ховають за
місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).
Композиція твору:
Експозиція: зображення карпатської природи — збирання
гуцульських родин на Храмове свято до церкви — бійка між родинами Гутенюків і
Палійчуків на ґрунті давньої, незапам’ятної неприязні
Зав’язка: знайомство малих Івана й Марічки
Розвиток дії: зустрічі малих Івана та Марічки, які пасуть
скотину — малий Іван вирізає флояру й підслуховує мелодію Чугайстира —
зародження кохання й стосунків юних Івана та Марічки — Іван прощається з
Марічкою перед тим, як іти на кілька місяців на пасовище — перебування Івана на
полонині — повернення Івана, який довідується, що Марічка втопилася — пошуки
Іваном Марічки, зникнення його на 6 років — повернення Івана та його одруження
на нелюбій Палагні — господарювання Івана й Палагни, «гуляння» Палагни в корчмі
— Палагна проводить таємний обряд перед Великоднем і перша її зустріч із
мольфаром — Палагна спостерігає битву Юра з грозовою хмарою — Палагна стає
любаскою мольфара й нехтує Іваном — бійка Івана з мольфаром — Іван іде в гори,
де його починає зводити нявка, яка набула вигляду Марічки — Чугайстир
наздоганяє нявку — Іван грає на флоярі, щоб примусити танцювати Чугайстира й
тим урятувати нявку
Кульмінація– нявка повертається й заводить Івана до
прірви — понівечений Іван помирає
розв’язка: похорони Івана: сумна частина + веселощі.
Літературознавці про твір. Життя гуцулів у повісті М.
Коцюбинського — це дивне поєднання християнського й язичницького началу. У
гірському селі «всі були богомільні», і водночас тут мовби законсервувалося й
поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя
гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І
він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво
цікавило Коцюбинського навіть більше, тому він так багато уваги віддає
казково-демонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки, — арідникам,
щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди,
ритуали гуцулів, якими було сповнене життя і світорозуміння горян. У М.
Коцюбинського домінує неоромантична хвала природності — на противагу
заскорузлості. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної
ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Як
гармонія — і дисгармонія. Узагалі драматургія твору живиться енергією
неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й «дика» у своїй природно-поетичній
«первозданності» Марічка — і є приземлено-груба Палагна. Це — живе уособлення
поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму
житті. Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте
без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову —
укотре в Коцюбинського! — тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті.
«Життєхваленням» завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана
гуцули влаштовують танок… Життєва філософія гуцулів передбачала ставлення до
життя як до самодостатньої цінності. Ти з’явився на світ — отже, маєш набутися
в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній
неповторності. Це цілком збігалося з життєрозумінням, характерним і для інших
творів М. Коцюбинського, зокрема — його новели «Intermezzo», де опоетизовано
прості радощі буття. Неоромантичне «життєхвалення» й поетизація природи
підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками.
Автор нерідко вдається до мови метафор, несподіваного поєднання звукових і
кольорових образів, принципу переважання враження над вираженням. Що таке, для
прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський весь час
експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію,
несподівані контексти для епітетів, нюансування барв: «Гори міняли своє
блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»; «сине дихання гір»; «зелена кров
гір»… Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней
забутих предків», уразив кінорежисера С. Параджанова, який у середині 1960-х
екранізував твір М. Коцюбинського. Кіноверсія повісті здобула світове визнання
(В. Пахаренко).
Комментариев нет:
Отправить комментарий