Група ОТН - 8 Українська література (урок 3)

Тема: П. Тичина "Пам'яті тридцяти", "Одчиняйте двері..."

«Пам'яти тридцяти»

Рід літератури «Пам'яти тридцяти»: лірика.

Жанр «Пам'яти тридцяти»: вірш-реквієм, поетична епітафія.

Тема «Пам'яти тридцяти»: зображення самопожертви молодих людей заради Батьківщини,

Ідея «Пам'яти тридцяти»: утвердження патріотизму і гуманізму, осудження жорстокості, терору, нена­висті. Любити вітчизну, віддати за неї життя — це найвища етична і духовна цінність людини.

Мотиви «Пам'яти тридцяти»: вірш проймає скорботно-патетична тональність туги, печалі, жалю, страждання, 

Віршовий розмір «Пам'яти тридцяти»: хорей.

Художні особливості «Пам'яти тридцяти»: вірш має кільцеву композицію. Поезія починається й закінчується рядками «На Аскольдовій могилі поховали їх». Ліричний герой вірша — це збірний образ тридцяти юних захисників Украї­ни, які загинули, захищаючи незалежність Батьківщини. Це тридцять мучнів, цвіт нації.

Художні засоби «Пам'яти тридцяти»:

• епітети: «славних, молодих», «український цвіт», «крива­ва дорога», «коханий край» — окреслюють смисловий візерунок вірша;
• ме­тафори: «квітне сонце, грає вітер», «посміла знятись... рука», «вмерли в Новім Заповіті»;
• риторичні оклики: «на Аскольдовій могилі український цвіт!», «Боже, покарай!» — допомагають зрозуміти ідею вірша — показати подвиг патріотів України;
• риторичні запитання: «На кого посміла знятись зрадника рука?», «На кого завзявся Каїн?» — передають оцінку ліричним героєм того, що відбулося;
• метонімія «зрадника рука»;
• обрамлення «На Аскольдовій могилі».

Сюжетна основа твору — проста: поховання на Аскольдовій могилі українців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач дізнається про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони були молодими й славними, що навкруги буяла чарівна природа... А їх немає, не буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили, — свою Україну. У поезії «Пам’яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро — симво­ли життя, можливого щастя, радощів. Кривава дорога — нещасливе майбут­нє. Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого лиха, такої втрати, неприродності смерті. Разом з юнаками загинули і їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити свою Україну. Емоційно­му наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови, закінченість думки у двох коротких рядках. Вірш короткий, як сплеск болісної розповіді. Розділові знаки: тире, три крапки, знак оклику й знак питання (у риторично­му запитанні «На кого завзявся Каїн?»), своєрідне обрамлення (однакове закінчення й початок твору) — усе сприяє створенню відповідного настрою, наростанню емоцій. Влучні епітети («славних», «молодих», «коханий», «кри­вавій») і метафори («квітне сонце», «грає вітер», «посміла знятись... рука») художньо збагачують твір. Рима проста (співзвучні окремі звуки): їх — молодих, цвіт — світ, рука — ріка, покарай — край, святих — їх. Рима увиразнює твір, його емоційність, посилює ритм, об’єднує рядки, надає мелодійності, оживляє вірш. Підсилює експресивність твору своєрідність художньої форми: твір не поді­лений на строфи, хоч римування другого й четвертого рядків дало б право на це. Крім того, така побудова твору допомагає автору досягти динаміки, цілі­сності поезії. Ритм вірша нагадує дихання вкрай схвильованої людини.

Примітки: В основі твору — дійсний трагічний факт: бій під Крутами 29 січня 1918 року, загибель юних патріотів-українців у боротьбі за вільну Україну проти російсько-більшовицької навали. Останки загиблих юнаків були поховані на дніпровських кручах у Києві.

Поезія «Пам’яті тридцяти» відображає страшну трагедію тридцяти «мучнів українців». Поет говорить, що шлях до щасливого майбутнього тягнеться «по кривавій по дорозі». Він засуджує того, чия зрадницька рука «посміла знятись» на «український цвіт». Шляхом використання імені біблійного пер­сонажа, Тичина акцентує увагу на несправедливості, що панує у світі, суспі­льстві. Адже понад все «вони любили свій... край», життя, але історія роз­порядилася по-своєму: «На Аскольдовій могилі поховали їх». У кількох ряд­ках поетові вдалося зобразити історичний факт, у якому відбилась епоха. Вірш «Пам’яті тридцяти» є прекрасним витвором мистецтва. Поезія вивищує душі читачів. І в цьому її духовно-естетична цінність.

«Одчиняйте двері»

    У вiршi П. Тичини «Одчиняйте двері» змальована алегорична картина настання нового часу, очiкуваних змiн у суспiльствi (нареченоï). Але нiчого так просто не вiдбувається: старе й хиже не хоче вiдступати, не поступається мiсцем. Замiсть хоралiв — горобина нiч i всi шляхи в кровi з незриданними сльозами i тьмами. 

     Тема: зображення за допомогою художніх образів української революції.

     Ідея: піднесеня ідеалізованого образу революції.

     Жанр: громадянська лірика.

  Мотив вірша: ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої.

    Заклик-рефрен «Одчинити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, потяг до революції-нареченої. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так: У церкві (вказівка на «хорали» — рід релігійних співів латинською мовою в католицький чи протестантських церквах) перед олтарем стоїть молодий, котрий пристрасно чекає на свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з’явилася, стоїть за дверима й готова підійти до молодого. У чеканні на молоду все завмирає на найвищий точці напруження, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце…Стали»). Наречена з’являється, і необоротними наслідками її появи є горобина ніч (літня грозова ніч — символ грізного наростання чогось, тривоги, утрати й смерті), закривавлені шляхи (образ кривавого весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей час п’єсу «Криваве весілля» іспанського поета й драматурга Федірко Ґарсіа Лорки, в якій у перебігу весілля це свято також перетворюється на моторошну різанину) й незвичайний дощ, котрий іде… незриданними сльозами (сльози — символ плачу, жалоби й утрати, тим паче незриданні — ті, які ще мають виплакатися або й зовсім невиплачувані) й тьмами (наприклад, у контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу й Божого суду). Отже, граничне ідеалізування революції 1920-х у ліриці Тичини поєднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.