Група ОТН - 8 Українська література (урок 15)

Тема: О. Вишня "Мисливські усмішки". Усмішка "Сом"

Аналіз збірки «Мисливські усмішки»

Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усмішки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колорит­ним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всі­лякі пригоди, пов’язані з невдачами полювальників і кепкуванням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.

Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у повер­ненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наїв­ний, як дитина. І головне для нього — не трофей, а спілкування з природою.

Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анекдот, пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порівняння, епітети, персоніфікація, гіпербола.

У «Мисливських усмішках» Остапа Вишні не знайдемо прямого використання чи перелицювання народних анекдотів, нісенітниць чи небилиць. Але він нерідко будує свою розповідь за принципом народної небилиці, наприклад, в усмішці «Лось» (епізод розмови мисливця зі звірем) або в «Щуці» (розповідь дідів Кирюхи і Кручі) та ін. Письменник, так би мовити, облагороджує небилицю усної народної творчості, уникаючи неестетичних подробиць, щедро розцвічуючи її ліричними пейзажами рідної природи.

У поетиці «Мисливських усмішок», безперечно, є відгомін народних анекдотів. Проте жодна усмішка не будується цілком на певному народному анекдоті, щоб її можна було безпосередньо прив’язати до конкретного фольклорного джерела. Мотиви народних анекдотів органічно вплітаються в авторську розповідь або в мову персонажів «Мисливських усмішок», як окремі живописні подробиці твору. Переважно в дусі народних анекдотів подається в «Мисливських усмішках» образ жінки («Щука», «Мисливство»).

Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» — ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу. «Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багато­гранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирично-гумористичній літературі.

Детальний аналіз твору «Сом»

Рід літератури «Сом»: епос.

Жанр «Сом»: усмішка.

Тема «Сом»: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл. 

Ідея «Сом»: виховання любові до природи.

Композиційно-стильові особливості «Сом»: усмішка складається з чотирьох автономних частин. Перша частина присвя­чена змалюванню тихої річки Оскіл і дикої живності, якої в очеретах доволі. У другій і третій частинах усмішки з уст діда Панька звучить розповідь про те, як сом з’їв гусака, а згодом і панського собаку; також він розповідає про ще одну фантастичну рибину, яка проти течії притягла з-під Канева рибалку на човні. Четверта частина — своєрідне авторське узагальнення з рибальсь­кими порадами щодо ловлі сома. Загальний тон усмішки витриманий у руслі рибальських побрехеньок і фан­тастичних перебільшень. Письменник розповідає з гумором неймовірні бува­льщини про сомів, їхні звички, про пригоди, що трапляються з рибалками. І хоч у цих пригодах чимало, м’яко кажучи, перебільшень, це не заважає чи­тачеві весело сміятися й дивуватися багатству та красі нашої рідної природи: «Інтересна риба сом! За царського режиму, як свідчать дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до 400 кілограмів, ковтав собак і ведмедів. Мож­ливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і ковтатиме симен­тальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави...»

Літературознавці про твір. «Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригі­нальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Ці пейзажі досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. Усмішка «Сом» починається із запрошення побувати «на річці на Осколі», ніби спонукаючи читача до довірливої розмови. Оповідач пе­рейнятий щирим захватом від краси довколишнього світу — своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи. Мова мальовничого пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна. Такий ліризм посилю­ється змалюванням появи на річковому плесі сім’ї чирят: матері й «ма-нісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», леге­сенькі «болотяні курочки». Усе тут рухається, міниться барвами, звуками, з-поміж яких пробиваються дівочі «різні чудові пісні». Створюєть­ся враження від великого живого рухливого організму, яким є природа, і в якому все взаємопов’язане, а людина — її невід’ємна частка. Від лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги не­безпеки (вустами діда Панька) — наприклад, про «велику ковбаню», у яку може і «дзвіниця пірнути». Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася «ще за панів» з величезним сомом, який проковт­нув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера». Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже «дуже заядлий і дуже справедливий рибалка», й акценти тут інакші — про те, який сом сильний і могутній. Нарешті, картина остання, завершальна, — у цій іс­торії образ сома цілком реалістичний, приземлений — на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів. Мабуть, нею можна було б і скористатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикмет­ні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»). Як бачимо, у цій усмішці акварельний український краєвид змінюється майстерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фантастичних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи, непри­хована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості. Так в Остапа Вишні гумористичний жанр усмішки справді більше нагадує «ліричну поезію в прозі» (Р. Мовчан).