Група К - 8 Українська література (урок 8)

Тема: Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Усмішка "Моя автобіографія" 

    Письменник, перекладач, редактор, громадськийдіяч, класик сатиричноїпрози ХХ ст. Мав медичну освіту. Був арештований, засланий, потім приходить наказ його розстріляти. Але виконання затягується через погодні умови і поки готується кара, керівника табору самого відправляють на страту, а документи та наказ про покаран- ня зникають. Товаришував з М. Хвильовим, М. Кулішем, М. Рильським. Любив ходити на полювання, але рідко щось впольовував. Заснував в українськійлітературі жанр усмішки.

Народився Павло Михайлович Губенко13 листопада 1889 на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї.

1907 р. – Закінчив двокласну Заньковецьку школу і Київську військово-фельдшерську школу. Працював фельдшером у російській армії, а потім Київській залізничній лікарні.

У 1917 р. – вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.

У 1919 за підписом Павло Грунський опубліковано перший сатиричний твір (фейлетон) “Демократичні реформи Денікіна”

22 липня 1921 р. – Працював у “Селянській правді” та у журналі “Червоний перець”.

1921 – усмішка “Чудака, їй-богу” – вперше під підписом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки.

Після розпуску ВАПЛІТЕ стає одним з організаторів “Політфронту”.

1927 р. – “Моя автобіографія“

У 1933 заарештували і звинуватили тероризмі і контрреволюційній діяльності.

1933-1943 – на засланні в Ухто-Печорському таборі.

1944 – перший твір після заслання “Зенітка”.

1945 р. – “Бекас”, “Самостійна дірка”, “Ведмідь”

1953 р. – “Сом“

У 1955 реабілітовано судовими органами СРСР.

1956 р. – збірка “Мисливські усмішки”

28 вересня 1956 р. – помер, похований на Юайковому кладовищі.

Аналіз твору Остапа Вишні "Моя автобіографія"

1927 р.

Літературний рід: епос.

Жанр: гумореска.

Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.

Головна ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впли­вають на формування митця.

Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і ви­тівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в пер­шому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.

 Літературознавці про твір. З перших рядків твору вражає іронія й непідробна щирість, безпосередність оповіді про самого себе. Ось з яким витонченим гумором, але з неприхованою любов’ю він пише про своїх батьків: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного ‘їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному». У такому ж іронічному дусі розмірковує автор над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувала­ся його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.

На своє попереднє життя він оглядається з позиції теперішнього досвіду — відомого гумориста, популярного й авторитетного серед чита­ючої публіки й своїх колег. До того ж обмежує себе лише 1921 р., який був своєрідним письменницьким стартом для нього, — «почав працюва­ти в газеті «Вісті» перекладачем», спробував писати фейлетони, вибрав псевдонім.

Звернімо увагу: нічого такого особливого в житті автора ніби й не відбулося, але його автобіографія читається з неослабним інтересом. Чо­му? Цей текст притягує не подіями, а гумором і особливістю вислову.

У цьому переконуємося в кожному абзаці. Ось як автор згадує свій вступ до військово-фельдшерської школи: «Поїхали ми до Києва. У Києві я роз­зявив рота на вокзалі і так ішов з вокзалу через увесь Київ аж до Святої Лаври, де ми з матір’ю зупинились. Поприкладався до всіх мощей, до всіх чудотворних ікон, до всіх мироточивих голів і іспити склав». Перед очима постає досить колоритна картина: сама подія, ради якої вона описана, мовби десь на другому плані, мовби нічого й не важить. Акцент на «роз­зявленому» роті й прикладанні до релігійних святинь.

Життя письменника воскресає тут у всій наготі тодішніх буттєвих реалій простого селянського побуту. Хай там як, але Остап Вишня оглядається на своє минуле з незмінним гумором. Уважніше описує людей, котрі змалку були поруч із ним, майстерно вплітає у свою опо­відь діалоги, невеликі жанрові сценки, якими створюється враження більшої переконливості, відчуття присутності в минулому часі. Після прочитання такої автобіографії хочеться неодмінно поцікавитися і тво­рами автора