Тема: Суперечка як вид комунікації. Різновиди суперечки
У грецькій риториці мистецтво вести
суперечку, полеміку називалось еристикою. Суперечку можна визначити як процес
обміну протилежними думками.
Будь-яка
суперечка побудована на зіткненні думок або позицій. Кожна
сторона активно відстоює свої погляди й намагається розкритикувати погляди
супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає й самого спору. Так,
наприклад, лекція, доповідь не є суперечками. Якщо висловлення думки з приводу
якогось питання спрямоване на людей, які нейтрально або позитивно (тобто
некритично) ставляться до неї, то немає ніяких підстав уважати це суперечкою.
Отже, суперечкá
— це ситуація мовлення, де наявне активне ставлення до позиції співрозмовника,
що виражається в її критичній оцінці. Обов’язковими учасниками
суперечки є пропонент, опонент і аудиторія.
Пропонент — це
той, хто висуває, обстоює деяку тезу. Без пропонента не може
бути ані спору, ані аргументативного процесу, оскільки спірні питання не
виникають самі собою, вони повинні бути кимось сформульовані й висунуті для
обговорення. Пропонент може висловлювати власну думку або представляти колективну
позицію з того чи того питання.
Опонент — другий
обов’язковий учасник суперечки. Це той, хто заперечує,
піддає сумніву слушність тези, яку висунув пропонент.
Аудиторія —
третій колективний учасник суперечки. Це не пасивна маса людей, а колектив,
який має свої переконання, свої позиції з приводу питання, що обговорюється.
Вона є основним об’єктом аргументативного впливу в спорі.
Суперечка за
формою може бути дискусією, полемікою, диспутом або дебатами.
Дискусія (від
лат. discussio — дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета
якої полягає в з’ясуванні й порівнянні різних поглядів, у знаходженні
правильного розв’язання спірного питання, обговорення певної проблеми або групи
питань чи одного дуже важливого питання з метою досягнення істини.
Дискусію можна
також розглядати як своєрідний спосіб пізнання. Вона дозволяє краще зрозуміти
те, що не є достатньо чітким і зрозумілим. Навіть якщо учасники дискусії не
приходять до спільного висновку, усе ж таки взаєморозуміння між протилежними
сторонами посилюється. Безпосередня мета дискусії — це досягнення згоди між
учасниками суперечки стосовно проблеми, що обговорюється.
Дискусія
ведеться за певними правилами і за згодою її учасників. Тема дискусії
формулюється заздалегідь або до початку дискусії. Учасники її почергово
висловлюють свої положення, думки, спростування, у результаті чого дискусія
набуває логічного, зв’язного характеру. Мовні засоби дискутування мають бути
прийнятними для всіх учасників дискусії, толерантними. Використання непередбачуваних
засобів осуджується й може зупинити дискусію без висновків і завершення її. У
зв’язку з цим застосування некоректних прийомів, спрямованих на обдурювання
співрозмовника, у такій суперечці заборонене. У протилежному випадку дискусія
може припинитися, і виникне конфліктна ситуація.
Полеміка (від
грецьк. polemikos — ворожий, войовничий) — це суперечка, у якій є
конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв’язку з цим
її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання,
як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання свого погляду і
спростування протилежного. Із цього визначення випливає суттєва різниця між
полемікою, з одного боку, та дискусією, з другого. Якщо учасники дискусії або
диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти згоди, якоїсь єдиної
думки, знайти спільне рішення, установити істину, то мета полеміки зовсім інша.
Тут потрібно отримати перемогу над супротивником, відстояти й захистити свою
власну позицію. Прийоми, які застосовуються в полеміці, повинні бути коректними,
однак на практиці в подібного типу суперечках часто застосовуються також
некоректні прийоми.
Диспут (від лат.
disputo — досліджую, сперечаюсь) та дебати (від франц. Debate — сперечатися) як види суперечки в літературі часто
розглядаються як схожі поняття.
Характерні
ознаки диспуту такі:
- Диспут — це завжди публічна суперечка. Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.
- Організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.
- На відміну від дискусії диспут не тільки з’ясовує підстави, а й виявляє позиції сперечальників. Нерідко останнє в диспуті стає головним.
Диспут
представляє собою заздалегідь підготовлену й проведену в певний час на обрану
тему (наукову, політичну, літературну тощо) публічну суперечку між попередньо
визначеними опонентами. Тема обирається така, яка містить у собі складну
проблему, різні тлумачення або різновекторні шляхи її розв’язання. Саме тому не
менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно висвітлити
проблему і знайти шляхи її вирішення.
Дебати — це
суперечки, які виникають під час обговорення доповідей, виступів на зборах,
засіданнях, конференціях тощо. Мета дебатів — визначення ставлення учасників
обговорення до спільних для всіх тез виступу, представлення своїх ідей,
поглядів, концепцій, програм, свого бачення розв’язання важливих державних,
громадських проблем на противагу іншій стороні (учаснику) дебатів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий